Home » #Тур-світ » Іванівська коса

Іванівська коса

Усі хто ночував у наметі мене зрозуміють. Найкращий будильник – це сонце! Воно тебе розбудить не лагідним промінцем, а надзвичайною спекою і задухою в наметі. Поніжитися не вдалося і виглянувши з намету я завмер – рожевий Сиваш до горизонту.

Одна справа фото, а інша – побачити наживо. До речі, багато хто халтурить і накручує насиченість у редакторах по максимуму. Намагаюся на фото передати натуральний колір води. У воді Сиваша живуть одноклітинні водорості Дуналіелла. Як тільки сонце починає прогрівати воду водорості фарбують воду в рожевий. Багато факторів впливають на інтенсивність: опади, хмарність, рівень води та пору року.

Зібравши рюкзак і зробивши кілька фото пішов у бік вітряків.

Дорога проходить дамбою. Зліва солоний Сиваш, а праворуч прісний ставок. Ліворуч – рожева ропа, кристали солі і ніякої живності що на березі, що на воді, а праворуч – буйство рослинності, купа різних качок, чайок, лебедів з дітворою. Оце контрасти!

Підійшов ближче до вітряків. Ті, що на фото – побудовані в 2020-21 році. Все це вітропарк “Сиваш”. Інвестиції з Франції та Норвегії. Ох вони й величезні. Висотою під 100, а самі лопасті по 30-40 метрів.
Керуються вони дистанційно, оператори моніторять швидкість обертання, напрям вітру, їх запуск/зупинку. Жаль що вони не працюють, так хотілося почути цей характерний звук. Коли їхав назад до Чаплинки бачив величезні крани для їх монтажу.

Назад виїхав без проблем. Вийшов на край села стопити машину. В основному коли бачать на дорозі людину з рюкзаком не дуже підбирають. Вважають мене автостопером. Було вже таке. Це невдячна справа і потребує дуже багато вільного часу та витримки.

Плюнув на цю витівку, розстелив килимок і розвалився в тіні за зупинкою, чекаючи примарного автобуса. Начебто теоретично є, а як і немає. Провалявся так години 2, побачив бабусю, яка йшла в мій бік. Вона сказала що автобус буде. Трохи побалакали. Дякувала відпочивальникам, люди їдуть на Сиваш, село трохи ожило. Здають кімнати, підлатали дороги. Згадала про аномальні дощі у цих краях. Років 50 такого не було. Липень – степ стоїть зелений. Усі звикли до посухи та сухих вітрів. Ось так! 🙂

Віталій Красніков

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

x

Check Also

Олімпіада-2022 в Пекіні. Подробиці підготовки. Шанси України на медалі

4 лютого у Пекіні розпочнуться XXIV зимові Олімпійські ігри. На Іграх буде розіграно 109 комплектів ...