Home » Аналітика » Перспективи ІТ-освіти в Україні

Перспективи ІТ-освіти в Україні

Змінити сферу неформальної, вищої, фахової передвищої, а також загальної середньої ІТ-освіти планується через співпрацю ІТ-сектору та освітніх закладів, навчання світчерів, відеокурсів з математики та інформатики, профорієнтації учнів тощо.

15 ініціатив уряду для покращення IT-освіти в Україні

  1. Звільнення від ПДВ закладів неформальної освіти у сфері ІТ, тобто приватних курсів. Навчання на приватних курсах буде зараховуватись до кредитів в університетах.
  2. Підготовка світчерів у сфері ІТ та підвищення рівня цифрової грамотності педагогічних працівників.
  3. Запровадження фінансової автономії закладів вищої освіти, в тому числі створення спеціальних цільових фондів. Законодавчі ініціативи ще у процесі розробки.
  4. Удосконалення формульного розрахунку фінансування закладів вищої освіти.
  5. Підвищення якості управління закладів вищої освіти.
  6. Залучення викладачів-практиків у заклади вищої освіти на ІТ-спеціальностях.
  7. Створення механізмів співпраці закладів вищої освіти та ІТ-сектору у стратегічних питаннях.
  8. Проведення інформаційних кампаній щодо партнерства бізнесу та закладів освіти.
  9. Сприяння розвитку дуальної форми здобуття освіти.
  10. Формування системи професійних стандартів та кваліфікацій в ІТ.
  11. Запровадження педагогічної інтернатури та атестації педагогів незалежно від того, чи є в них педагогічна освіта. Тобто викладати у школах зможуть ІТ-фахівці.
  12. Поширення проєкту відеокурсу з математики серед закладів загальної середньої освіти.
  13. Розробка відеокурсу з інформатики та поширення проєкту серед закладів загальної середньої освіти.
  14. Поширення практики використання мережевої форми здобуття освіти для навчання учнів цифрових технологій.
  15. Профорієнтація учнів.

Неформальна освіта

Найшвидше зміни будуть помітні у сфері неформальної освіти (приватних недержавних курсів), тому першими планами будуть: визнання результатів навчання неформальної та інформальної (тобто самостійної) освіти, розроблення порядку підготовки світчерів в ІТ та підвищення цифрової грамотності педпрацівників.

Зміни у вищій освіті та коледжах потребують більше часу.

Сертифікати неформальної освіти можна буде використовувати для підтвердження підвищення кваліфікації, продовження навчання або будь-яких інших персональних цілей. 

На сьогодні неформальна освіта щорічно готує 7–10 тисяч фахівців-світчерів, чого недостатньо для закриття потреб ринку. Тому поки лише є пропозиція розробити програми державного фінансування підготовки світчерів у сфері ІТ та підвищення рівня цифрової грамотності педагогічних працівників.

Крім того, оператори неформальної освіти в Україні сплачують ПДВ, що робить їх менш конкурентоспроможними, якщо порівнювати з іноземними, та сповільнює розвиток освіти ІТ-світчерів. Для цього ми планується втілити низку законодавчих ініціатив, щоб звільнити їх від сплати податку у межах Дія City.

Шкільна освіта

Не всі школи здатні забезпечити навчання школярів STEM-дисциплін належної якості (особливо математики та інформатики). Тож, знову лише в планах, поширити проєкт відеокурсу з математики та інформатики серед закладів загальної середньої освіти, а також провести тренінги та консультативні наради із вчителями щодо залучення до навчання міжшкільних ресурсних центрів. 

Популяризуватимуть мережеву форму здобуття освіти. Завдяки їй навчання можна організовувати, коли у закладі, наприклад, немає вчителя, а окремі уроки може надавати профільний гурток чи організація з хорошими спеціалістами. Це може працювати і для окремих учнів, які вже десь додатково навчаються.

Багато учнів та їхніх батьків не мають достатніх знань про роботу в ІТ-індустрії, що створює додаткові перешкоди (страх, гендерні упередження та нерозуміння варіативності ІТ-спеціальностей). Це призводить до суттєво меншої кількості людей, які профільно вивчають математику в старших класах і вступають на ІТ-спеціальності. У планах уряду – провести профорієнтаційну кампанію серед учнів старших класів. 

Університетська освіта

Головний фокус полягає в тому, що університети мають більше працювати з бізнесом. Підприємства постійно трансформуються і потребують нових спеціалістів. На жаль, не всі університети відчувають і тримають темп цих змін, тому компанії наближатимуть до закладів освіти. 

Одна з ініціатив має на меті змінити ролі наглядових рад університетів та залучити бізнес до них, що дозволить забезпечити ефективне управління закладів освіти та максимально адаптувати навчальні програми до запиту ринку праці.

Тож серед ініціатив у закладах освіти: збільшити кількість викладачів-практиків на ІТ-спеціальностях, створити механізм співпраці ЗВО та ІТ-сектора в стратегічних питаннях, сприяти розвитку дуальної форми здобуття освіти.

Нині існують бюрократичні перешкоди для залучення фахівців-практиків до викладання в університетах. Новітні ініціативи для закладів загальної середньої, вищої та фахової передвищої освіти спрямовані на збільшення кількості профільних викладачів. 

Зокрема, спеціалісти без відповідної педагогічної освіти зможуть теж викладати в школах. Адже наразі Україні бракує кваліфікованих викладачів з математики, інформатики, інших STEM-дисциплін. Для цього затвердили положення про педагогічну інтернатуру. Тепер IT-спеціалісти без досвіду викладання можуть пройти інтернатуру в школі під наглядом досвідченого педагога та стати викладачем навчального закладу.

Фінансування та очікувані результати реформи

З бюджетних коштів Мінцифри планується виділити 150–200 млн грн на фінансування проєктів, спрямованих на навчання світчерів у сфері ІТ та підвищення рівня цифрової грамотності педагогічних працівників. 

Для втілення деяких ініціатив, як-от розробка програми інформатики, популяризація партнерства бізнесу та держави, профорієнтація, розглянуто можливість залучити кошти донорських організацій відповідно до передбачених законодавством України процедур.

Усі реформи, особливо у сфері освіти, розраховані на тривалу перспективу. Відповідно до розрахунків економічної моделі завдяки реалізованим ініціативам кількість ІТ-фахівців протягом наступних 10 років збільшиться на додаткові 182 тисячі осіб. Зростання кількості кваліфікованих фахівців за розрахунковим сценарієм дорівнює кумулятивному зростанню ВВП протягом 10 років на 3,3 млрд доларів.

Як реформа IT-освіти має відбуватися на практиці – коментарі фахівців

«Найбільший блокер — отримання першої роботи випускниками курсів, адже багато компаній відмовляються брати людей без попереднього комерційного досвіду»


Олексій Молчановський, заступник декана факультету прикладних наук Українського католицького університету, член ради Фонду Президента України з розвитку освіти, науки та спорту, співзасновник освітньої онлайн-платформи «Прометеус»

Насамперед підкреслю важливість схожої реформи. Дехто може дивуватися, чому окремо потрібно реформувати ІТ-освіту, а не освіту загалом. Це правда, що українська освіта потребує реформ (і вони справді відбуваються й досить активно — з 2013 року). Втім окремі галузі мають свою специфіку, і якщо є політична воля та ресурси десь проявити більш гнучкий підхід і приділити чомусь більше уваги, то це цілком нормальний розвиток подій.

Із запропонованих пунктів реформи ІТ-освіти вважаю більшість справді важливими та доцільними. Приємно бачити, що враховують комплекс задач — від навчання в школі до інформальної освіти (тобто принцип освіти протягом життя, life long learning). Видно, що робоча група, яка готувала дорожню карту реформ, справді спілкувалася зі стейкхолдерами та виявила важливі проблеми. Втім, як то кажуть, there is room for improvement, і зі свого досвіду та спостережень хотів би прокоментувати деякі пункти реформи.

Вища освіта

Багато йдеться про реформу вищої освіти. Але не згадують вкрай важливий момент — те, що попри збереження академічної автономії на папері в законах помітне збільшення тиску через регулювання діяльності університетів за допомогою ЄДЕБО (Єдина державна електронна база з питань освіти). Запрограмовані форми у цій базі визначають, якими мають бути викладачі, скільки вони можуть викладати курсів; хто гарантує якість освітніх програм тощо. Одним з наслідків є ускладнення інтеграції викладачів-практиків у навчальний процес.

Інший приклад — врахування здобутих українськими викладачами дипломів докторів наук за кордоном. Раніше процес нострифікації (визнання такого диплома) покладався на університет, в якому працює викладач (справжня академічна автономія). Тепер це перевіряють на рівні єдиної бази, яка не дозволить вам підтягнути іноземний диплом, якщо нострифікація не відбулася на рівні МОН, тобто держави. Схожих прикладів можна навести багато. Загалом ці інструментальні обмеження суттєво впливають на формування навчального наповнення програм та якість освітнього процесу. Одні університети намагаються шукати обхідні шляхи, але більшість пристають на ці вимоги.

Публічні KPI керівників закладів — це добра та давня ініціатива (про це вже кілька років тому говорили та намагалися впровадити). Але більш дієво було б мати ефективні представницькі наглядові ради як університету, так і окремих факультетів чи навіть освітніх програм (для останніх йдеться радше про академічні дорадчі ради). Крім публічних цілей керівників ЗВО, можна зробити публічними стратегії розвитку факультетів, які відповідають за підготовку ІТ-фахівців, із відповідними звітами (якщо мова про державні університети, які фінансують за кошти платників податків). 

У такі наглядові ради факультетів мали б входити представники локального ІТ-бізнесу, які наймають випускників. І це допоможе не тільки бізнесу впливати на якість підготовки студентів, а й університетам краще доносити свої «болі» (наприклад, «вимивання» студентів уже з другого року навчання до індустрії, що призводить до різкого зниження рівня засвоєння більш складного та професійного навчального матеріалу, який зазвичай викладають на старших курсах).

У багатьох розвинутих країнах дієвими є професійні асоціації (наприклад, у США це є ACM — Association for Computing Machinery). Вони є важливим чинником контролю якості освіти в університетах. Зокрема, такі асоціації можуть надавати свою акредитацію, яка є часто більш вагомою, ніж акредитація від державної агенції (на кшталт українського НАЗЯВО), бо має більшу довіру від професійної спільноти. В Україні є своя ІТ-асоціація. Було б логічно, якби вона взялася за акредитацію освітніх програм (нинішнє законодавство дозволяє ці речі). Втім, очевидно, це вже запит до самого бізнесу, а уряд може лише посприяти розвитку в цьому напрямі.

Коротко згадаю важливу, але мало ким усвідомлену проблему: відсутність ринку праці викладачів університетів. Нині, якщо університет хоче найняти доброго викладача на вакантну посаду, йому буде вкрай важко знайти гідних та конкурентних кандидатів. Звісно, опублікувати на умовному work.ua вакансію можна, але досвід показує, що ви навряд чи захочете наймати тих, хто відгукнеться на неї (тут питання не до work.ua, а до кандидатів, які готові читати будь-який курс, якщо буде відповідна «методичка»). 

Дієвого алгоритму, як розв’язати цю проблему, я не маю. Теоретично припускаю, що конкуренція між кількома університетами за найкращих викладачів може каталізувати появу ринку. Згадаємо тут про відкриття Американського університету в Києві та SET University: найбільша проблема для них та схожих — це не пошук хороших студентів, а нестача хороших викладачів.

Шкільна освіта

З погляду ІТ-освіти найбільш критичним предметом можна вважати математику. Як би молоді програмісти не нехтували шкільною чи університетською математикою, але саме вона розвиває логічне мислення, без якого написання та продукування програмного коду суттєво шкутильгає. Одне слово, математика вкрай важлива і ми маємо не надто добру ситуацію з нею (згідно з першим і останнім наразі міжнародним дослідженням PISA, в якому брала участь наша країна). Але проблема з викладанням математики в школі не вирішиться черговим онлайн-курсом. Це добрий піар-захід, але його ефективність буде вкрай низькою.

Є кілька важливих факторів щодо математичної освіти. По-перше, дослідження показують, що нездоланний бар’єр у вивченні математики школярами — це дроби (ті, що про «чисельник-знаменник»), які вивчають у 5–6 класах. Якщо учень не долає цей бар’єр, він зупиняється у своєму математичному розвитку. І скільки б ви його далі не «профілювали» у старших класах, заохочуючи вступати на айтішну спеціальність, це не допоможе, бо математики ця людина вже не знає. Виокремлення таких «підводних каменів» і зрозуміла стратегія їхнього уникнення має бути в основі реформи.

Я підтримую заохочення непрофесійних педагогів йти викладати у школи певні профільні дисципліни (з особливою теплотою та подякою згадаю тут ініціативу «Навчай для України»). Але ми говоримо не про системне рішення, а точкові волонтерські ініціативи. В Україні є талановиті вчителі, є вчителі, які готові розвиватися. Чого їм бракує — це гідної заробітної плати, як банально б це не звучало. Зрозуміло, що нинішнє законодавство не передбачає диференційований підхід до оплати праці на рівні країни (якщо ти краще працюєш, то отримуєш більше), але вважаю, це можна вирішувати через додатковий фонд. Так, тут багато буде питань, але повторюся — це те, що може втримувати добрих вчителів у школах, а молодь із покликанням до вчителювання — обирати відповідну професію.

Ще одним системним рішенням розвитку математики є підсилення олімпіадного руху. Наразі ми бачимо радше зворотний процес, коли в менших містах (навіть у Львові) кількість учнів, які долучаються до олімпіад з математики, інформатики або інших точних наук, спадає. І це не проблема мотивації учнів, а проблема мотивації та вмінь вчителів, яким просто не цікаво заохочувати до цього учнів. Нині держава через Фонд Президента України з розвитку освіти, науки та спорту почала надавати премії призерам міжнародних олімпіад. Але цей рух має бути збільшений в десятки разів, щоби досвід таких талановитих викладачів, як Богдан Рубльов з КНУ ім. Шевченка, ширився країною, а якісне (та складне) вивчення математики набувало популярності серед учнів.

Щодо мережевого навчання у школах. Особисто я не бачу зараз ефективної реалізації цього проєкту. Уявімо собі учня, який на урок інформатики чи математики кілька разів на тиждень має ходити в іншу школу і при цьому не порушувати свій розклад. Це на 99,9% неможлива задача ані з погляду узгодження розкладу, ані з погляду логістики (доїзд до іншої школи). Що має сенс, так це зарахування результатів навчання на гуртках з математики чи інформатики замість відповідних уроків у школах. На зразок того, як це реформа пропонує робити для інформальної та вищої освіти.

Підтримую навчання світчерів та допомогу людям у зміні професій — це справді вкрай важливо. Залишу осторонь питання реалізації виплат з фонду, який мав би покривати частку навчання на ІТ-курсах. Адже ціни на таких курсах можуть відрізнятися, а деякі успішні організації, як Mate Academy, взагалі не беруть з учасників оплату за навчання, а використовують схему із поверненням коштів з майбутньої зарплати випускника. 

Втім, зараз на ринку достатньо пропозицій для навчання світчерів. Найбільший блокер — отримання першої роботи випускників курсів, адже багато компаній відмовляються брати людей без попереднього комерційного досвіду навіть на позицію джуніорів. Тому розробка дієвого механізму (наприклад, фінансування перших проєктів для джунів абощо), на мою думку, дала б кращий результат.

«У дорожній карті реформи бракує довгострокових рішень»


Олена Сирота, доцент кафедри ІПІ, кандидат технічних наук в НТУУ КПІ імені Сікорського, Software Architect в Star

Мої коментарі стосуються тільки окремих пунктів щодо вищої освіти:

  • Залучення викладачів-практиків та іноземних викладачів. Підтримую це з персонального досвіду, оскільки належу до викладачів-практиків і стикаюся зі складнощами у проходженні конкурсу на посаду в КПІ. Для цього треба мати наукові показники, з якими в мене проблема, оскільки мій фокус на роботі в індустрії, а не написанні статей.
  • Ухвалення професійних стандартів. Підтримую це як співавтор проєкту професійного стандарту для розробника програмного забезпечення. Професійні стандарти наразі потрібні освіті як орієнтир, кого готувати.
  • Розвиток дуальної освіти розглядаю як спосіб для студентів отримати практику.
  • Оновлення класифікатора. Це про розуміння спеціальностей, які потрібні ринку праці.

Однак треба сказати, що вказані пункти є елементами централізованого підходу (за винятком фінансової автономії ЗВО). Хочеться бачити децентралізацію у вищій освіті.

Загалом я підтримую усі пункти для вишів, вказані в дорожній карті, за винятком «Врахування Національного студентського опитування до формули фінансування ЗВО», оскільки не розумію деталей.

Зміни у вищій освіті треба робити і швидко.

Тепер про те, чого забракло. Нинішні кроки схожі на hot-fix. Ті, хто працює в ІТ, стикалися з такою ситуацією: коли виникає проблема в production, для неї існує hot-fix (швидке рішення) та long-term solution (довгострокове рішення). Hot-fix важливі, оскільки знімають напругу та дають змогу взятися за long-term solution.

Мені не вистачило бачення саме в ракурсі довгострокового рішення. Наскільки я розумію, воно буде пізніше.

У цьому контексті хотілося б більш докладно поговорити про цілі, побачити strategy mapping, тобто який саме внесок очікують від університетів.

Шукаю таку формулу:

  • Goals (align on goals), або цілі.
  • Strategy.
  • Strategy mapping на систему середньої, фахової передвищої, вищої та неформальної освіти.

Наприклад, у документі вказано ціль для ЗВО — «підвищити конкурентоспроможність та автономність університетів та коледжів». Застосуймо методику «5 навіщо» та дійдемо до мети, для чого нам конкурентоспроможні та автономні університети та коледжі. Ця мета створить для вишів мотивацію взаємодіяти з ІТ-індустрією, залучати викладачів-практиків та іноземних викладачів.

Завершу свій коментар на іронічній ноті. Як співробітнику КПІ мені дуже хотілося б перестати отримувати листи на кшталт: «Треба терміново приїхати у відділ кадрів та підписати якийсь папірець». Чи можна цей момент з диджиталізації теж додати в дорожню карту? 🙂

«В школах и университетах необходимо делать упор на развитие информатики и математики»


Едуард Рубін, власник компанії Telesens IT, член правління Харківського кластеру ІТ

Для того чтобы развить что-то, необходимо создать мотивирующие факторы и преференции. Покрытие части стоимости курсов позволит привлечь на них более квалифицированных преподавателей и улучшить содержание курса. Положительно оцениваю создание специального фонда, который покроет 50% стоимости обучения в заведениях неформального образования для свитчеров.

Развитие IT-индустрии в нашей стране во многом шло за счет хорошей математической школы. К сожалению, развитие математики остановилось, а информатика не развивается так быстро, как бы хотелось, чтобы Украина опережала своих конкурентов в области IT. Информатика тесно связана с математикой, поэтому необходимо в школах и университетах делать упор на эти предметы.

Надеюсь, что внедрение публичных KPI руководителей позволит улучшить качество управления учебными заведениями. Но важно быть с этим аккуратным, так как реформы не всегда нравятся обществу и их оценить можно будет только в будущем, а сорвать в зародыше.

С учетом тенденции роста количества специалистов за последние 20 лет сценарий увеличения количества IT-специалистов до ~600 тысяч до 2030 года выглядит вполне реальным. Но многое зависит от политической стабильности в стране и правильного экономического управления страной. Именно эти факторы делают пока что этот сценарий пессимистичным.

«Запит на ці зміни від професійної спільноти та вишів був давно та підсилився з настанням пандемії»


Денис Гриньов, керівник освітніх програм в ЕPAM Україна

Зважаючи на темпи зростання індустрії та постійне збільшення кількості робочих місць, реформа ІТ-освіти надзвичайно потрібна. ЕРАМ максимально долучається до сприяння змінам, які були презентовані на освітній конференції Synergy-2021. Запит на ці зміни від професійної спільноти, вишів був давно, він підсилився з настанням пандемії. Тішить, що держава реагує на це і виступає консолідатором зусиль всіх зацікавлених стейкхолдерів. 

Обрані вектори — підтримка освіти на всіх рівнях від середньої школи до вишу, збільшення частки неформальної освіти, збільшення фінансової автономії вишів, популяризація професії вчителя, доступність до якісних, актуальних знань — це правильні кроки, якщо ІТ-індустрія планує залучити до 500 тисяч ІТ-фахівців до 2030 року. Минулий рік поставив нас перед вибором: якщо ми справді хочемо стати країною ІТ, треба вже сьогодні стрибати в цей потяг. Сподіваємося найближчим часом побачити перші кроки реформи, окреслені в дорожній карті.

«Найбільше мене хвилює те, що не обговорюють проблеми оплати праці викладачів та вчителів»


Зеновій Верес, керівник Освітнього комітету Львівського ІТ-Кластера

Головна проблема цієї реформи полягає в тому, що немає чіткого опису її «замовника».

Звільнення EdTech від сплати ПДВ та співфінансування підготовки світчерів в ІТ є позитивним моментом. Щоправда, тут є значний ризик щодо якості курсів. Більшість ІТ-курсів в Україні — не професійні, і людині без досвіду важко розпізнати якісні.

Визнання результатів навчання неформальної та/або інформальної освіти — цей пункт для мене не зрозумілий. Невже є компанії, які не готові брати людей зі знаннями лише через відсутність дипломів?

Уряд витрачає багато коштів на навчання і перенавчання безробітних, і невідомо, чи це ефективно. І вважаю, що скерувати ці кошти на підготовку світчерів — хороша ідея.

Залучення іноземних викладачів та IT-практиків до загальної та вищої освіти оцінюю позитивно. 

Найбільше мене хвилює те, що не обговорюють проблеми оплати праці викладачів та вчителів. Викладач з восьмирічним досвідом може претендувати на зарплату близько 10 тисяч гривень. Водночас він має підготувати фахівця зі свого предмету (наприклад, веброзробки), який піде в компанію на аналогічну компенсацію без будь-якого досвіду. Це стимулює перехід викладачів в ІТ-індустрію. І ставить питання — а хто буде навчати студентів?

dou.ua

Фото: TV

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

x

Check Also

Як вдалося побудувати єгипетські піраміди 

Вивчивши зразки ґрунту на околицях Гізи, французські архелоги виявили пилкові зерна. Наявність рослинності в цій місцевості ...