Home » Новини » Від Романа до Йордана: в деталях про новорічні свята

Від Романа до Йордана: в деталях про новорічні свята

Від Романа до Йордана – українська Рамадана. Ця приказка сповіщає про початок найдовшого циклу свят в українській культурі – найвеселішого і найяскравішого. З Калитою, Колядою, вертепом, ворожінням, колядками та щедрівками. Що ж входить до цього календаря і як його святкувати?

На перший день зими припадає день Романа.  За цим днем у давні  часи визначали, якою буде зима. “День теплий – зима тепла”, “Увечері заметіль – зима піде неохоче”. А ще цей день треба було провести в  мирі та злагоді.

4 грудня святкують Введення. За церковною традицією це день, коли в Єрусалимський храм вперше увійшла трирічна Марія.А ось в народних звичаях до цього дня треба було завершити всі роботи з землею, і залишали її відпочити на зиму. На Введення стежили, хто перший зайде до  хати, і вважали, що таким буде рік. Краще, щоб це був молодий і дужий чоловік, а не квола жінка. Цього дня   також люди неохоче щось позичали з хати.

На Введення  корів посипали зерном та мастили їх вим’я маслом, щоб було вдосталь молока.

7 грудня – Катерини. Цей день в народі називали днем дівочої долі. Саме з цього дня дівчата починали ворожити. Зранку вони вставали і йшли до саду, де зрізали вишневу гілку. Потім ставили її в пляшку і чекали до Меланки – чи зацвіте. Якщо зацвіте, то дівчина вийде заміж. А ні, то наступної Покрови знову доведеться просити: «покрово, покрівонько, покрий мою голівоньку».

На Катерини дівчата збиралися в одну хату і варили борщ і кашу. Потім обгортали в рушник і йшли шукати долі. Для цього вони з горням вилазили на ворота й гукали: «Доля, доле, йди до мене вечеряти». Якщо цього дня  десь озивався півень, то доля дівчину почула.

Хоча Катерини – то дівоче свято, але хлопці перед цим днем постували, щоб вимолити добру жінку.

13 грудня – святого Андрія. Це одне з найвеселіших свят для молоді. В цей день дівчата і хлопці вже сходились на вечорниці разом. Спочатку дівчата збирались і пекли калиту – коржа з медом. Вимішувати його мали всі присутні.  Також пекли балабушки. Кожна своє печиво позначала ниткою чи папірчиком. Готові балабуші викладали на рушник і запускали в хату пса – чию випічку пес схопить першою, та і заміж першою піде.

До речі, воду на балабушки потрібно було нести з кринички чи ополонки в роті. Хлопці це знали та смішили дівчат дорогою. Тому декому доводилося ходити 5-7 разів.

Також дівчата виходили на дорогу і питали імені чоловіка, що зустрівся – так зватимуть їхнього нареченого. Ще й  брали коноплі та сіяли їх по снігу, примовляючи:

Андрію, Андрію,
Конопельку сію.
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.

Потім зерно зі снігом набирали в жменю, приносили в хату. Коли сніг танув, то лічили  зерня – якщо їх була парна кількість, то дівчина вийде заміж.

Також дівчата ворожили  в ніч з 12 на 13 грудня. Для цього, лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку (пояс), робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова:

Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись.
З тим і за руки  триматись.

Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця чи через міст, то це буде її суджений.

Після того, як дівчата спечуть калиту, на вечорниці вже збиралися хлопці. І починалися  розваги. Калиту підвішували до стелі мотузкою, один край якої звисав так, щоб можна було підтягти її нагору. Найжартівливішого хлопця обирали паном Калитинським. Він мав смішити інших. А ті й собі в ролі пана Коцюбинського на кочерзі  під’їжджали до калити та мали її вкусити.

Діалог між хлопцями виглядав так:

Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!

Добрий вечір, пане Калетинський!

Куди їдете?

Їду калету кусати!

А я буду по писку писати! (за невдалу спробу хлопець отримував сажею по обличчю)

А я вкушу!

А я впишу!

Ця суперечка проходила з жартами та сміхом. Тільки той, хто не засміявся, міг вкусити калиту.

Андрія вважалося парубочим святом, коли їм пробачали всякі бешкети. Цього дня  вони часто шкодили батькам, які не пускали дівчину на вечорниці – воза на дах затягнути, ворота зняти, розібрати паркан чи замастити сажею вікна. І громада їх за це не карала.

16,17 і 18 грудня – Варки, Савки, Миколая. Ці три свята ідуть разом, три дні поспіль. В Україні в цей час зазвичай випадали великі сніги й починались справжні морози. Тож у  приповідках говориться: “Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом притисне”.

Варвара вважалася покровителькою вишивання, тож цього дня  можна було лише вишивати. Також в цей день обов’язково варили вареники. Дівчата   на них гадали – чий перший спливе, та й раніше заміж піде.

Варку треба обов’язково було вшановувати, щоб не бути обікраденим.

На Сави жінки збиралися в  гурти рукодільниць, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”.

Зараз для нас Святого Миколая – це день, коли дітям дарують подарунки. Але раніше цього дня  святкували й дорослі – господарі варили пиво і скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращих коней ”  в “козирки”  і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — “бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!”.

Від Миколая молодь уже щодня збиралася на вечорниці.

6, 7 січня – Святвечір і Різдво. У цей день для українців головне було створити образ багатства, щастя та миру на наступний рік.

“Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукава і заходилася готувати дванадцять свят-вечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше — старша дочка”, – пише Олекса Воропай у своїй книзі “Звичаї українського народу”.

Увечері господар спершу годував худобу та собаку, яка їх охороняла. Ображати цього дня  тварин хоч словом було заборонено. А ще українці вірили, що в цей день худоба розмовляє людською мовою.

Після сходження першої зірки  до столу сідала родина. На покуті слід було намостити сіна, і вже на нього ставили кутю. З чотирьох кутів столу клали голівки часнику.

Після вечері вже починали ходити колядники. По всій Україні першими йшли колядувати діти.

“Саме слово “коляда”  походить від назви Нового Року у римлян — Calendae Januariae, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня. Ця чужа назва “коляда”, що сплелася зі старослов’янським святом  зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в чорноморсько-дунайській добі (IV-ІХ століття), коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом”, – пише Воропай.

На Різдво колядували діти та хлопці, а дівчата йшли лише  увечері та в хату не заходили. Співали під вікном.

З часів студентських братств іде традиція ставити вертеп. Він складався з релігійної та народної частини. І з ним студенти ходили містами, а потім і селами.

13,14  січня – Меланка і Новий Рік. Як і на Різдво всі події починалися  після вечері. Цього разу на стіл можна було ставити 12 непісних страв. До цього дня заможні родини кололи порося.

Після завершення вечері починали ходити щедрувальники.

Також, якщо була якась сварка, то йшли один до одного миритися, щоб “Новий рік зустріти у світі та згодою”. А хлопці, які “отримали гарбуза”, могли вдруге спробувати посвататися.

13 січня – це день Меланії, тож хлопці водили Маланку. Найбільший жартівник одягався Маланкою, а у свою ватагу брав орача з чепігами від плуга, сівача з сівнею, діда з гарапником, ведмедя, козу, журавля, цигана, циганку і чорта з ріжками.

Ця ватага йшла гуляти селом. “Циганка” пристає ворожити, “циган” – коні міняти, “ведмідь” танцює, “коза” грає на скрипці, а “журавель” – найвищий парубок у селі – вибиває в бубон.

Заходили не в усі хати, а там, де збиралися дівчата.

З 13 на 14 дівчата знову ворожили.

На ранок дітей просили посівати. Спершу вони це робили вдома, а потім вже й по сусідах.

18 і 19 січня – Голодна кутя і Водохреще. Як пише Воропай, напередодні Водохреща святкується “Голодна кутя” або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віряни нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя та узвар.

По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати та паліччям б’ють знадвору в причільний примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,
А узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
А «дідух» — на теплий дух,
Щоб покинути кожух.

Увечері дідуха виносили з хати та палили в саду, тим самим закликаючи весну.

В цей день дівчата знову ворожать, востаннє на різдвяні свята. А діти йдуть щедрувати.

Зранку на Водохреще люди йшли святити воду на річку. За тиждень хлопці прорубували там ополонку у формі хреста. 19 січня священник святив там воду і люди набирали її додому. Дівчата наливали в миску воду, клали калину і вмивалися для краси.

По обіді на Водохреще хлопці сходилися битись на льоду навкулачки.

21 січня – Різдвяний день. В цей день закінчувалися різдвяні свята, робити нічого не можна було, тож люди збирались на гостини до кумів. Також  цього дня  повертали до хати ткацький верстат, що теж символізувало кінець відпочинку.

Жінки волочили гребня від хати та ходили з ним на перезву, а чоловіки брали в’язанки гречаної соломи, яку молотили в пилипівський піст, і розносили їх по сусідах.

Про свята українцям розповіли Букви

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

x

Check Also

У Кропивницькому відбудеться ІТ-тусовка

18 вересня, об 11:00, у креативному просторі KOWO (пров. Василівський 10, 5 поверх) відбудеться івент від ...