Home » Статті » Про що розповідають вежі Генуезької фортеці

Про що розповідають вежі Генуезької фортеці

Чимало фортець на півдні Криму під час свого панування у XVI-XV ст. залишили нам у спадщину генуезці.

Розширюючи сферу торгівельних операцій після хрестових походів і борючись проти своєї суперниці – Венеційської республіки, Генуя прагнула за підтримки Візантії монополізувати торгівлю на Чорному морі. З 1169 р. візантійський імператор Мануїл Комнін (в інших джерелах – Ісаак Ангел) дозволив генуезцям вільне плавання Босфорською протокою та відвідування Чорноморського узбережжя. Однак у 1204 р. внаслідок IV Хрестового походу хрестоносці взяли штурмом Константинополь і призначили свого імператора. Прохід генуезьких кораблів у Чорне море ускладнився через надмірні митні збори. У 1261 р. Латинську імперію хрестоносців було повалено, а Візантійську відновлено – не без участі Генуї. Імператор Михаїл Палеолог віддячив союзникам наданням монопольного права на торгівельну діяльність у Чорному морі – чим вони і скористалися, повернувши собі домінування у Причорномор’ї. Втім, у 1265 р. візантійський імператор допускає в Чорне море також і венеційців – для противаги Генуї. За рік генуезці домоглися від ставленика Золотої орди в Криму Мангу-хана передачі їм у володіння Кафи (сучасна Феодосія), що стала пізніше центром їх колоній. З 1268 (за іншими джерелами – 1318) р. тут існувала римо-католицька єпархія, що охоплювала всі італійські поселення в Криму. З 1289 до 1453 рр. верховним правителем Кафи був дож Генуезької республіки, який щороку призначав до Криму своїх консулів, що здійснювали владу над колоніями у Причорномор’ї і присягали Статуту вже на півострові.

У 1293-1299 рр. між Венецією і Генуєю тривала війна за панування на Чорному морі, в якій остання здобула перемогу. За мирною угодою венеційці погодилися протягом наступних трьох десятиліть не входити в Чорне море: відтак Венеція цілковито втратила контроль над регіоном. У 1318 р. генуезці закріпилися у Воспоро, що також мало назву Черкіо: у 1332 р. тут було засновано єпархію католицької церкви. Існувала єпархія також і в Сарсоні (Херсонес). У 1340 (в інших джерелах – 1343 або 1357) р. Генуя здобула Чембало (сучасна Балаклава), а в 1365 р. – Солдаю (сучасний Судак), витіснивши звідти венеційців; тоді ж тут була заснована католицька єпархія. Переділ володінь у Північному Причорномор’ї між Генуезькою та Венеційською республіками завершився після війни 1350-1355 рр. У 1380 р. генуезька піхота брала участь у Куликовській битві на боці Мамая; тоді ж золотоординський хан Тохтамиш погодився визнати за Генуєю все узбережжя Криму від Херсонеса Таврійського до Керчі, де розташувалися наступні володіння – Кафа, Солдая, Чембало, Мангуп, Джаліта (Ялта), Лупіко (Алупка), Горзувіум (Гурзуф), Партеніт, Луста (Алушта), Воспоро, Солхат (Старий Крим) тощо. Ці території з часом стали основою Капітанства Готія.

У 1453 р. османи взяли Константинополь: Візантійська імперія зазнала краху. Генуя поступилася чорноморськими колоніями своєму банкові Сан-Джорджо (святого Георгія). У 1473 р. Кримське ханство стало залежним від Османської імперії. У 1475 р. італійські колонії у Північному Причорномор’ї разом із князівством Феодоро припинили своє існування після завоювання османськими військами.

Ті споруди, залишки яких збереглися до наших днів, нині є реконструйованими або значно поруйнованими. Та коли навіть у розмові з людиною, якій півострів знайомий хіба що з картинок, промовити словосполучення «генуезька фортеця» – в її уяві постане найвідоміша, споруджена в околицях Судака на конусоподібній горі, яка є стародавнім кораловим рифом. Однак перед тим, як генуезці витіснили свого часу з цих земель своїх нинішніх співвітчизників-венеційців і «охрестили» цю територію Солдаєю, фортифікаційні споруди у тоді ще Сугдеї заходилися будувати ще візантійці у VI-VII ст. Та окремі оборонні споруди на території сучасного Судацького регіону були зведені задовго до приходу сюди Візантійської імперії, ще в IV ст.

Панорама. Вежі Судацької фортеці.
Панорама. Вежі Судацької фортеці. Фото Тетяни Москаленко

Окремий предмет зацікавлення становлять вежі фортеці, кожна з яких заслуговує на окреме дослідження. Загалом їх налічується понад півтора десятки, і багато з них були названі на честь генуезьких консулів, за яких вони споруджувалися: Вартова (Вежа святого Іллі, Дівоча вежа, охор. № 010071/1), Кутова (Наріжна безіменна, охор. № 010071/15), Консульська (охор. № 010071/16) та Георгіївська (охор. № 010071/17) вежі, споруджені у XIV-XV ст., Кругла (Напівкругла) вежа (1385-1414 рр., охор. № 010071/6), вежа Якобо Торсело (1385 р., охор. № 010071/2), вежа Фредеріко Астаґверра (Портова, 1386 р., охор. № 010071/13), вежа Джіовані Маріоні (1387 р., охор. № 010071/10), вежа Пасквале Джудіче (1392 р., охор. № 010071/5), вежа Ґварко Румбальдо (Бальдо Гуарко, 1394 р., охор. № 010071/11), вежа Корадо Чікало (1404 р., охор. № 010071/7), вежа Лукіні Флеско Лавані (1409 р., охор. № 010071/8), вежа Бернардо (Бернабо) Франко Пагана (Східна прибрамна, 1414 р., охор. № 010071/4), а також три безіменні вежі – XIV-XV ст. (№7, охор. № 010071/9), 1375-1414 рр. (Верхня безіменна, №3, охор. № 010071/18) та 1385-1414 рр. (№19, охор. № 010071/12).

Загалом фортеця мала два яруси оборони, між якими розташовувалось місто. Портова вежа, або вежа Фредеріко Астаґверра, розташована за межами мурів; вона з’єднувалася стінами з Кутовою вежею та з вежею на горі Палвані-оба. Ця оборонна лінія захищала територію старого порту Солдаї. Нижній оборонний ярус близько кілометра завдовжки становив собою масивний зовнішній мур 6-8 м заввишки та 1,5-2 м завтовшки, укріплений чотирнадцятьма бойовими 15-метровими вежами та комплексом Головних воріт. У стінах деяких веж були вмонтовані плити з написами середньовічною латиною та з геральдичною символікою: герб Генуї, ліворуч – герб правлячого дожа, праворуч – герб консула Солдаї.

Всі вежі нижнього ярусу, крім арсенальної, не мали внутрішньої стіни – ймовірно, з метою: 1) економії коштів і часу (консул призначався з Генуї на один рік, і за цей час він мав побудувати або вежу, або частину укріпленого муру); 2) контролю будівництва (зокрема, з Консульського замку крізь відкриту стіну було добре видно, чим займаються будівельники); 3) безпеки (в разі захоплення вежі ворогом його можна було легко знищити обстрілом з території міста через відкриту стіну).

Кругла (напівкругла) вежа єдиною у фортеці має напівкруглу форми. Зберігся лише її нижній ярус; від другого до наших днів дійшла лише основа. Існує припущення, що її побудували візантійці. Під баштою виявлено давнішу кладку. Під час розкопок у 1928 р. в найнижчому шарі землі були виявлені залишки лощеного глиняного посуду та інші предмети таврського походження. Між Круглою вежею та вежею Лавані археологи виявили залишки ще однієї прямокутної башти.

Вежа Якобо Торсело розташована у центральній частині зовнішньої лінії оборони; зі східного боку розташована єдина міська брама Солдаї. На геральдичній плиті, вмурованій у східну стіну вежі, написано латиною, що вона споруджена у 1385 р. за правління консула Солдаї Якобо Торсело. У 1972 р. тут проводилися розкопки: під фундаментами вежі були виявлені залишки оборонних мурів і веж візантійської доби (ХІІ-ХІІІ ст.). Вежа збудована з сіро-бурого пісковику на вапняному розчині, кладка стін із внутрішнього боку виконана уступами, на які укладено міжповерхові перекриття. Над стінами вежі – зубці, встановлені на кам’яні консолі. Низ вежі укріплений контрфорсом, який виконував не лише інженерну функцію зміцнення її основи, а й бойову: від нього відскакувало каміння, скинуте вниз захисниками фортеці, а це збільшувало площу та можливість поразки супротивника. Споруда правила за вартове приміщення, тут-таки розташовувалася й казарма місцевого гарнізону, де вояки мешкали постійно; фрагменти фресок свідчать про наявність гарнізонної каплиці. Ймовірно, тут могла бути митниця. Під час археологічних досліджень були виявлені залишки четвертої стіни вежі, що закривала її з боку міста.

Вежа Федеріко Астаґверра могла бути місцем перебування коменданта Солдаї. Завдяки своєму устрою, вона могла функціонувати автономно, тобто всередині під час облоги можна було перебувати довго. Також вежа була пристосована до кругової оборони. Її верхній ярус увінчаний невеличкими зубцями, що додатково захищали лучників (на сьогодні вони частково втрачені). Кожна стіна, крім північної, вкрита штукатуркою. Загалом будівельний матеріал був місцевий – ракушняк, який у Криму традиційно використовують для будівництва і сьогодні, вміщував вапняний розчин з додаванням битої цегли. Будівельники, скоріш за все, теж були місцевими, про що свідчить характер кладки. Натомість архітектурний стиль – західноєвропейський, часів середньовіччя. Перебудови не зафіксовані. Археологічний шар досліджений до рівня підлоги башти.

Триярусна відкритого типу вежа Джованні Маріоні, що перебуває на відстані понад 100 м від комплексу Головної брами, досі зберегла на північній стіні під написом з датою закінчення будівництва зображення трьох щитів з геральдичними гербами, які зображують лева, хрест і зубчасте поле.

Бойова вежа Пасквале Джудіче добре збереглася; розташована вона між Безіменною та Круглою (Напівкруглою) вежами. Нижній її ярус був арсеналом, а взимку правив за вартове приміщення з каміном для обігріву. Другий ярус був бойовим: його вузькі вертикальні амбразури призначені для стрільби з луків і арбалетів. Вікна у стінах третього поверху широкі та прямокутні – для стрільби з баліст. Верхній, четвертий ярус захищений мерлонами.

Вежа Ґварко Румбальдо, судячи з закладного напису, «єдина у всьому місті побудована дивовижно великою з великими зусиллями»; за іншою версією розшифрування напису, після її спорудження мала бути припинена будь-яка праця зі спорудження веж у всьому місті. Розташована вона на північно-західній ділянці нижнього ярусу укріплень фортеці. Кладка стін з внутрішньої сторони виконана уступами, на які спиралися балки між’ярусних перекриттів. У нижніх ярусах вежі – бійниці, у верхньому – вікна-амбразури. Завершувалася вежа зубцями-мерлонами, що огороджували майданчик верхнього ярусу.

Вежа Корадо Чікало спочатку була кутовою закритого типу; нині вона є передостанньою в південно-східній частині. Має вхід лише з другого ярусу західної стіни бойового ходу. У першому її ярусі були складські приміщення провіанту та зброї, а другий і третій призначалися для ведення бою – тут прорізані щілиноподібні бійниці. Це єдина чотиристінна вежа у всій системі оборонного комплексу, яка ідеально збереглася до нашого часу, але найменша за площею споруда з усіх веж. Розташована вона на північно-східному фланзі лінії оборони, за 50 метрів від вежі Лукіні Флеско Лавані, з якою з’єднана стіною. Виконувала функції центрального оборонного пункту в східній частині фортеці.

Триповерхова вежа Лукіні Флеско Лавані закрито-відкритого типу – єдина тристінна вежа фортеці з залишками склепіння. В першому закритому ярусі практично глуха, а для ведення оборони має щілиноподібні бійниці з камерами, по одній на кожній зі стін (на другому ярусі) і амбразури 80×70 см так само з камерами (на третьому ярусі). В рік спорудження вежі Генуя втратила незалежність, увійшовши в підпорядкування Французького королівства.

Вежа Бернардо (Бернабо) Франко Пагана (Східна прибрамна) розташована на схід від головної брами під кутом, відкриваючи вид на зовнішні ворота. Тристінна, триповерхова. Нижній ярус вежі споряджений бійницями; на верхньому ярусі розташовані чотири амбразури, схожі на ті, що були у західній вежі. Всередині чітко видно консолі для дерев’яних перекриттів між’ярусних настилів. Біля південної основи виявлені сходи, якими вояки підіймалися на вежу та мури. Вежа споруджена на руїнах мідноливарної майстерні XII-XIV ст.

Безіменна вежа №7 – двоповерхова, відкритого типу; є останньою зі східного боку. Коли і ким вона побудована – не встановлено. Вежа з кам’яними сходами, що з’єднують її з фортечною стіною, могла бути самостійним вузлом оборони фортеці.

Верхня безіменна вежа (№3) розташована у верхньому ярусі укріплень, на скелі, зверненій у бік міста. Зі сходу з’єднана фортечним муром з Георгіївською вежею. З заходу фортечний мур зруйнований цілком до вежі, від якої збереглися лише основа і фрагмент з основою бійниці. Від дерев’яних бойових ходів залишилися гнізда. Вежа одноярусна, відкритого типу, увінчана зубцями-кремальєрами, що огороджували бойовий майданчик. Дерев’яне перекриття спиралося на уступи стін. У 1971 р. була реставрована: закладені вибоїни, заповнені зруйновані ділянки кладки стін, східна стіна укріплена залізобетонним поясом, відновлені зубці. Водночас було реставровано ділянку стіни, прилеглу до Георгіївської вежі.

Вежа №19 є передостанньою на північно-західній ділянці нижніх укріплень. Була триярусною, відкритого типу. Збереглися лише основа вежі та північна стіна без мерлонів. На північній стороні стіни є гніздо, в якому знаходилася плита з датою будівництва споруди і написом.

Верхній ярус фортеці складався з Консульського замку та сполучених із ним муром веж, який пролягав самісіньким гребнем гори, а також комплексу двоповерхової Вартової вежі на вершині гори: від останньої залишилися тільки три стіни – четверта завалилася в море. У ній збереглися сліди каміну, ніші та кам’яні сходи. Ще наприкінці XIX ст. на одній зі стін вежі було чітко видно фреску з зображенням Діви Марії в католицькому стилі: ймовірно, це була домашня капела. Поруч із Вартовою вежею розташована Кутова: напис на плиті, вмурованій у стіну, дозволяє точно датувати споруду 1386 роком. У стіну вежі вправлені ще 27 плит із хрестами різної форми; обабіч неї у скелі вирубані два басейни, що наповнювалися водою з невеликого струмка. Консульський замок становить собою комплекс споруд, який складається з донжона (головної вежі) та Георгіївської вежі в північно-східному куті фортеці. Обидві вежі сполучені товстими мурами, між якими знаходиться внутрішній двір. Свою назву Георгіївська вежа отримала через барельєфне зображення Георгія Переможця, що колись прикрашало невелику плиту над нішею з округлим верхом на першому поверсі.

Консульський замок був головним вузлом верхньої лінії оборони фортеці. Він був житловим будинком правителя та резиденцією правління міста. Консули походили переважно зі знатних родів Генуї і ніколи до вступу на посаду не бували в Солдаї – такі правила були встановлені задля того, щоб консул не міг використовувати своє становище з корисливою метою (за служіння на посаді він отримував встановлену платню). Входом до замку була єдина хвіртка до внутрішнього двору, відокремлена невеликим барбаканом.

За законами Солдаї, консулам заборонялося виходити за стіни фортеці, особливо під час війни, тож основний час вони проводили у стінах замку, що з’єднувався підйомним мостом з іншою частиною верхнього пояса оборонних споруд. Тут було все необхідне для того, щоб витримати тривалу оборону і навіть облогу. На випадок облоги був влаштований таємний вихід з південного боку схилу, що виводив на вузьку доріжку до берега крізь тріщину в скелі. В південній вежі замку для особливої ​​охорони цієї стежки були збудовані додаткові бійниці, спрямовані таким чином, щоб убезпечити шлях. Консульська вежа поєднувала функції житлового та оборонного приміщення, складу харчів, сховища води і, ймовірно, арсеналу. В підвальному поверсі були складські приміщення, а також цистерна обсягом 40 кубометрів для зберігання води. Одна з керамічних труб прокладена до цистерни з фортечного муру в західному напрямку; інша, вмурована в товщу східного муру, використовувалася для стоку дощової води з бойового майданчика верхнього ярусу. Приміщення другого і третього ярусів опалювалися камінами. У східній стіні другого поверху були двері, до яких можна було увійти лише сходами з двору (широкі кам’яні сходи були збудовані пізніше). У західній стіні цього ж приміщення були ще одні двері, що виходили на фортечний мур і за допомогою підйомного мосту з’єднувалися зі стіною. Зі східного боку замку, на другому поверсі вбудована аркова ніша, прикрашена залишками розпису середньовічного стилю: ймовірно, для консула вона була особистим вівтарем. На третьому поверсі – широкі венеційські вікна. У південній стіні були двері, крізь які драбиною можна потрапити на третій поверх. Над склепінням верхнього ярусу був бойовий майданчик, обгороджений зубцями-мерлонами з бійницями, що по всьому периметру вежі спираються з внутрішньої сторони на стіну, а з зовнішньої – на консоль у вигляді двоярусного аркатурного пояса. З північної і західної сторін біля підніжжя вежі влаштований спеціальний укіс у вигляді контрфорса, який захищав стіни від тарана і служив для рикошету каміння в бік супротивника.

Краєвид на фортецю в Судаку
Краєвид на фортецю в Судаку. Фото Тетяни Москаленко

Вартова вежа була резиденцією коменданта всієї цитаделі. Розташована вона на самісінькій вершині гори, на висоті 160 м. З неї відкривається панорама, на якій можна побачити кожну гору на півночі і все узбережжя аж до мису Аю-Даг. Проте підйом до неї старовинними сходами, відполірованими часом, є небезпечним. Раніше Вартова вежа була з’єднана з Верхньою безіменною вежею прольотом стіни, нині практично втраченим. Вона правила за головний дозорний пункт фортеці з боку моря та суходолу; є ймовірність, що вночі вежа правила за маяк, подаючи сигнали кораблям. Колись вежа мала багаті фрескові прикраси, систему камінного обігріву і напівциркульні склепіння. Стеля першого поверху була склепінчаста.

Кутова вежа розташована в північно-західному куті замку; з’єднується з Консульською вежею фортечними мурами, що утворюють внутрішній дворик. Вежа двоярусна, відкритого типу. Кладка стін виконана з уступами в кожному ярусі, на які спиралися балки перекриттів. Завершувалася зубцями-мерлонами. У північній і західній стіні – бійниці. Північна стіна Кутової вежі сягає 4,2 м в довжину, західна – 6,2 м. У 1971 р. вежу було реставровано – закладено вибоїни, заповнено втрачену кладку стін, відновлено мерлони та прилеглі стіни дворика. Перед реставрацією Кутової вежі проводилися розкопки біля основи її зовнішніх стін. Біля північно-західного кута вежі було виявлено фундамент оборонної стіни догенуезького часу, перекритий кутом генуезької вежі. Кутова вежа була сильно зруйнована. Реставратори розібрали збережені мури, оскільки їхній зовнішній панцир був у поганому стані, а потім знову виклали стіни до рівня верхніх плит бійниць, тобто приблизно до 4 м висоти. У південній стіні вежі відновлена ​​хвіртка, якою можна пройти з верхнього міста і спуститися сходами до району середньовічного порту.

Зі східного боку в стіні біля Георгіївської вежі була облаштована брама, крізь яку з міста до цитаделі вів шлях, сліди якого збереглися. Брама захищалася прямокутним укріпленням, поздовжня стіна якого прикривала браму від обстрілу з боку міста. Вежа двоярусна, прямокутна в плані з вирізаним з боку брами північно-східним кутом. У першому ярусі, перекритому склепінням, містилася каплиця. Тут збереглися сліди фрески із зображенням людської фігури в довгому розпростертому вбранні, що витає в повітрі. На схід від каплиці є некрополь. За археологічними дослідженнями, тіла померлих ховали в плитових саркофагах, за всіма християнськими обрядами. Ці поховання свідчать про приналежність померлих до тієї релігії, за якою проводилися богослужіння в каплиці. Поруч із вежею були знайдені залишки зруйнованих фундаментів невідомих будівель. Вважається, що ця місцевість у давнину була густо заселена; ймовірно, в цих будинках колись жила міська шляхта. Другий ярус, відкритий з південного боку, має тільки три стіни і завершується зубцями-мерлонами. Перекриття другого ярусу було пласким дерев’яним. У стінах на кожному ярусі є сім бійниць, зовні вмуровано кілька невеликих плит. У 1969 р. пам’ятку було відреставровано – відновлено втрачені ділянки стін, відсутні зубці-мерлони, вхідний отвір і підлогу в капелі, закріплено залишки фресок.

У 1475 р. на узбережжя біля фортеці висадилися османські війська, що за допомогою катапульт закидали за мури трупи, замасковані під померлих від чуми. В укріпленні почалася паніка: консул із найманим військом утік морем, а мешканці здалися на милість завойовників – після чого всі полягли від їхньої зброї. Після захоплення Криму Російською імперією у 2-й половині XVIII ст. тут був розквартирований Кирилівський полк. 1960-ті рр. позначилися спробою відновлення первісного вигляду фортеці, проте праця не була закінчена: мало того, завалилася одна зі стін, побудованих радянськими будівельниками.

Після російської окупації Криму на території фортеці заходилися будувати готельні приміщення та додаткові туалети. Внаслідок цього в листопаді 2015 р. одна з веж фортеці обвалилася.

«Керівництво» новоствореного музею замість належного відновлення пам’ятки вирішило нашвидкуруч «виправити ситуацію», найнявши будівельників без досвіду реставрації історичних об’єктів. В результаті на звичайному бетонному фундаменті з автентичного каміння з використанням сучасного цементного розчину була споруджена банальна копія занепалої вежі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Джерело: culture.voicecrimea.com.ua

Ілюстративне фото з відкритих джерел

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

x

Check Also

На Київщині знайдено бронзову сокиру, якій кілька тисяч років

Скарбниця Національного музею історії України поповнилася цінним експонатом – рідкісною сокирою доби ранньої бронзи, виготовленою ...